РАДА ЄВРОПИ
 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
 
 Справа "Маквікар проти Об'єднаного Королівства"
 
 У рішенні, ухваленому 7 травня 2002 року у справі "Маквікар
проти Об'єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини
(далі - Суд) встановив відсутність порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції
про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (далі -
Конвенція) щодо права на справедливий судовий розгляд та ст. 10
цього ж акта стосовно свободи вираження.
 Обставини справи
 Заявник, Джон Маквікар, є громадянином Об'єднаного
Королівства. Він журналіст за фахом. Заявник народився 1940 року і
зараз проживає у Лондоні.
 У вересні 1995 року у журналі "Спайкед" була опублікована
стаття заявника, де він висловив припущення, що відомий атлет
Лінфорд Крісті вживає заборонені ліки, котрі підвищують фізичні
можливості людини. У грудні 1995 року п. Крісті звернувся до
Вищого суду із позовом про вчинення заявником наклепу. Протягом
більшої частини слухань заявник самостійно захищав свої інтереси,
оскільки не міг найняти собі адвоката. Разом з тим, безоплатна
юридична допомога у справах такої категорії сторонам не надається.
Захист заявника грунтувався на тезі про достовірність інформації,
викладеної ним у статті.
 Заявник також посилався на слова іншого атлета, який
повідомив йому про те, що п. Крісті вживає заборонені
медикаментозні засоби, та лікаря, котрий працював у галузі
спортивної медицини упродовж 20 років і лікував п. Крісті. Цей
лікар ніби-то повідомив заявнику про те, що він може встановити
факт вживання атлетом заборонених медикаментозних засобів після
візуального огляду останнього і що, на його думку, п. Крісті
вживав такі засоби регулярно.
 Суддя, який розглядав справу, відмовився заслухати згаданих
осіб як свідків, вважаючи, що було б несправедливим дозволити їм
свідчити у справі, попередньо не надавши п. Крісті необхідного
часу, аби той підготував контрсвідчення іншого спеціаліста. Поряд
з тим, відкладення розгляду справи з цією метою було б проявом
своєрідного упередження стосовно п. Крісті, оскільки заявник не
міг гарантувати у такому випадку відшкодування усіх додаткових
судових витрат. На думку судді, заслуховування показань іншого
атлета теж було б несправедливим стосовно п. Крісті, оскільки
останній не був би ознайомлений зі змістом таких показань до
моменту фактичного надання свідчень у судовому засіданні. Заявник
апелював проти таких рішень суду, однак безуспішно.
 Судовий розгляд справи розпочався 8 червня 1998 року. Заявник
самостійно представляв свої інтереси у справі з огляду на
відсутність у нього фінансової спроможності найняти адвоката. 3
липня 1998 року суд присяжних встановив, що стаття заявника
містила вислів про те, що п. Крісті є брехуном, який регулярно
використовує заборонені ліки задля покращання своїх спортивних
результатів. Суд також дійшов висновку про те, що заявник не довів
правдивості своїх тверджень. П. Маквікара було піддано штрафу, а
також попереджено про неприпустимість подібних висловлювань у
майбутньому.
 Зміст рішення Суду
 Заявник стверджував, що у справі про наклеп ненадання на
вимогу підсудного безоплатної юридичної допомоги становить
порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Він також наголошував
на тому, що відмова у залученні у процес свідків і покладення на
нього обов'язку сплатити штраф, а також попередження його про
недопустимість наклепницьких висловлювань у майбутньому становлять
порушення ст. 10 Конвенції ( 995_004 ).
 З приводу ненадання заявникові безоплатної юридичної допомоги
Суд зауважив, що п. Маквікар був досвідченим, всебічно ерудованим
журналістом, який міг самостійно формулювати обгрунтовані
аргументи на свій захист. Крім того, той факт, що в період між 30
квітнем 1998 року і початком судового розгляду справи заявник
користувався допомогою кваліфікованого юриста, котрий попередньо
представляв інтереси іншого обвинуваченого у цій справі, свідчить
про можливість п. Маквікара належним чином забезпечити собі
ефективний захист.
 Суд також відзначив, що настанови стосовно недопущення у
процес свідків були зрозумілими й неупередженими за змістом, а
тому заявник і його представник мали можливість вжити відповідних
заходів до початку судового розгляду справи.
 Відтак, Суд дійшов висновку, що заявник не був позбавлений
можливості забезпечити собі ефективний захист. Крім того, судовий
розгляд справи у Вищому суді не може вважатися несправедливим.
Отже, положення ч. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) не було порушено.
 Зважаючи на свій висновок щодо порушення ч. 1 ст. 6
Конвенції ( 995_004 ), Суд постановив, що ненадання заявникові
безоплатної юридичної допомоги не становить втручання у здійснення
ним свободи вираження.
 Що ж до недопущення у процес двох свідків, то Суд наголосив,
що такий крок був детально проаналізований як суддею Вищого суду,
так і Апеляційним судом на предмет забезпечення належного балансу
інтересів сторін. Тому Суд дійшов висновку про те, що втручання у
здійснення заявником свободи вираження у формі недопущення до
участі у судовому розгляді вказаних ним свідків є виправданим,
оскільки воно мало на меті захистити інтереси п. Крісті.
 Суд також вказав на правомірність покладення на заявника
обов'язку сплатити штраф на користь п. Крісті за вчинення щодо
останнього наклепу. Аналогічного висновку Суд дійшов стосовно
попередження заявника про недопустимість з його боку подібних
висловлювань у майбутньому. Такі рішення національного суду
підпадали під дію ч. 2 ст. 10 Конвенції ( 995_004 ) в частині
обмеження свободи вираження в інтересах інших осіб.
 Суд вказав і на те, що наслідки висловлених заявником
звинувачень на адресу відомого атлета можуть бути для останнього
дуже тяжкими.
 Суд не міг коментувати питання стосовно підставності посилань
заявника на свої джерела інформації, оскільки достовірність
відомостей, отриманих із цих джерел, була сумнівною. Суд відзначив
підтверджене багатьма фактами прагнення заявника перевірити
достовірність опублікованих заяв. Таке прагнення, однак,
проявилося лише після порушення проти заявника судової справи про
наклеп.
 Таким чином, взявши до уваги усі обставини справи, Суд дійшов
висновку про відсутність порушення ст. 10 Конвенції ( 995_004 ).
 Переклад з англійської мови та опрацювання
 рішення здійснено у Львівській лабораторії
 прав людини і громадянина НДІ державного
 будівництва та місцевого самоврядування
 АПрН України П. Рабіновичем, М. Рісним та
 Н. Савчук.
 
 "Юридичний вісник України", N 30, 27 липня - 2 серпня 2002 р.